Формування духовності особистості як педагогічна проблема

Лекція: Формування духовності особистості як педагогічна проблема

Анотація.  Сучасний стан духовності суспільства. Причини духовно-моральної кризи. Цінності, ціннісні орієнтації, ієрархія цінностей. Цінності — провідна складова формування духовності особистості. Поняття «духовності» у філософській, педагогічній та релігійній літературі. Християнський підхід щодо формування духовних цінностей. Проблема формування цінностей і ціннісних орієнтацій у сучасній вітчизняній освіті. Мета формування духовності та її конкретизація через низку завдань. Принципи формування духовності. Зміст формування духовності як чинника сталого розвитку. Духовно-ціннісні концепції посткласичної освіти. Принципи й методи духовно-морального виховання. Технології створення духовно-морального освітнього середовища. Курси духовно-морального спрямування, їх значення для формування духовності особистості, проблеми та перспективи.

В процесах сучасності, які отримали назву постмодерних, актуальність обгрунтування духовно-ціннісної освіти з необхідністю звернення до проблем духовності особистості обумовлена ціннісно-смисловою ситуацією, характерною для тієї соціокультурноюї реальності, що склалася в Україні, а саме:

·     система цінностей людської життєдіяльності втратила свою очевидність, привабливість, імперативність, відбулися суттєві зміни в субординації системи цінностей; аксіологічна позиція людства може бути охарактеризована такими поняттями, як «виродження» й «нестійкість». «Людина захворіла вираженою дезорієнтацією, не знаючи більше, за якими законами жити»;

·     cистеми цінностей, що сповідуються людством, державами, націями, соціальними групами, індивідами, ніколи не відігравали такої вирішальної ролі у визначенні не просто змісту та спрямованості людської історії, але й того, чи буде ця історія мати продовження. «Формування якісно нового стану духовності з новими ціннісно-смисловими засадами і обріями стає однією із головних передумов уникнення антропологічної катастрофи»;

·           існує необхідність переходу від підкорення природи людиною та контролю над природою до контролю людини над собою, що неможливо без системи абсолютних, універсальних або нешвидкоплинних цінностей;

·     ослаблення ідеї існування об'єктивного буття Абсолюту супроводжується переоцінкою цінностей. Людина перестає шукати високого сенсу життя й зводить смисложиттєві питання до задоволення своїх елементарних людських потреб;

·     швидкість, з якою змінюється світ, не залишає шансу на збереження традиційного ставлення до дійсності, що виразно позначається на екзистенційних цінностях. У таких умовах необхідним стає формування духовності на посттрадиційних засадах;

·     дискретність людського мислення, способи пізнання дійсності, спеціалізація наукового знання, диференціація і технологізація життєдіяльності, призвели в XX ст. до деструктивного перетворення духовності;

·     відставання освіти від потреб суспільства, відсутність освітніх форм для трансляції сучасного знання в поєднанні із загальнолюдськими цінностями не сприяє формуванню і продуктивному розвитку духовності особистості.

Все ці чинники потребують обґрунтування духовно-ціннісних засад сучасної освіти як нового напряму філософсько-освітнього дослідження.

Аналіз наукових джерел показав, що тема духовно-ціннісних орієнтацій має не тільки загально-філософське значення, а й простежується впродовж історії освіти. У різні епохи той чи інший аспект (світський або релігійний) посідав домінуюче становище.

Наукові розвідки у сфері парадигмальних засад духовно-ціннісного компоненту освітньої діяльності розглянуто крізь призму становлення теорій екзистенціальної, культуроцентричної та релігійно-гуманістичної освіти.

Аналіз досліджень, присвячених екзистенціальним парадигмальним засадам освіти, виявив ряд суперечностей:

·     між пошуками сучасною вітчизняною освітою філософського фундаменту та недостатньою затребуваністю пропонованого екзистенціальною філософією теоретичного осмислення проблем сучасної освіти;

·     між значним внеском екзистенціальної філософії освіти в розвиток європейської освітньої думки і недостатньо глибокою вивченістю її у вітчизняній науковій літературі;

·     між зростаючим інтересом до освітніх ідей екзистенціальної філософії в рамках загального процесу гуманізації освіти і критичною однобічністю досліджень у цій галузі в нашій країні.

Виявлені суперечності засвідчили існування гострої потреби в системному осмисленні та цілісному аналізі філософських, духовно-ціннісних основ екзистенціальної освіти

У пошуках метаоснов, а також найбільш загальних і, одночасно, системоутворюючих парадигмальних установок все більше дослідників застосовують культуроцентричні парадигмальні засади в побудові теорії і практики освіти. При цьому пропонуються різні варіанти теоретичних конструкцій і описів практичних зразків і моделей культуроцентричної освіти. При всіх відмінностях не тільки в назвах, але, що особливо важливо, в трактуванні змісту освіти, ці підходи і парадигмальні моделі об'єднує загальне розуміння того, що орієнтація освітньої теорії та практики саме на культуру, забезпечення повороту в ціннісних, функціонально-цільових та технологічних пріоритетах освіти на відтворення і розвиток культури є магістральним напрямом її подальшого розвитку.

Традиційним протягом тисячоліття у національній освіті було використання духовно-ціннісного потенціалу релігійної освіти, який сьогодні починає набувати особливо важливого соціокультурного значення.

На засадах концепції цілісної гуманістичної освіти здійснюється комплекс науково-дослідної, методичної, інноваційної і освітньої діяльності, орієнтованої на релігійно-освітнє ціннісне завдання, розробляються оптимальні шляхи входження релігії до освітнього простору і створення в цьому просторі умов для формуючої дії релігії на духовно-ціннісний розвиток особистості. Аналіз досліджень виявив спробу запропонувати можливі практичні шляхи для найбільш ефективної реалізації аксіологічної функції релігії.

Оскільки у зовнішньому плані духовність переважно об`єктивується в таких формах культури, як філософія та релігія, що в свою чергу синтезуються у різні форми та типи духовності, а ці форми мають конкретно-історичний характер і можуть бути різними за обсягом, можуть «перехрещуватися», «поглинати» одна одну, відрізнятися за способом «відкриття», «схоплення» духу, способом актуалізації та об`єктивації духовності, то саме ці форми можуть стати змістовним наповненням духовно-ціннісних парадигмальних орієнтацій посткласичної освіти. Можливість одночасного існування релігійно-гуманістичного, культуроцентричного, екзистенціального поглядів на суть, сенс і цінність людського буття призводить до розуміння можливості функціонування різних духовно-ціннісних освітніх парадигмальних орієнтацій. Релігія разом з духовним виміром культури й досвідом світоглядного самовизначення людини складають невід’ємну частину духовно-ціннісної царини людства. Тому є доцільним розгляд трьох духовно-ціннісних парадигмальних орієнтацій освіти на основі базових цінностей: екзистенціальних, культуроцентричних та релігійно-гуманістичних.

Основна спрямованість духовно-ціннісних орієнтацій – це конституювання людини як вищої цінності буття; розробка і запровадження філософських, соціальних та морально-правових конструктів або програм гарантування збереження людської цінності за будь-яких умов.

Дослідження духовно-ціннісних парадигмальних орієнтацій освіти потребує прояснення сенсу категорій «духовність», «цінності» та «духовні цінності».

Духовність розглядається як специфічно людська здатність до самовизначення, самотворчості, що відзеркалює прагнення до інтеграції і гармонізації внутрішнього світу й відносин з оточуючим світом, надутилітарний ціннісний зміст і спрямованість життєдіяльності, що відображається у вчинковій царині.

Ю. Бойчук наводить визначення О. Романовського, який «під змістом освіти розуміє цілеспрямовано підібраний і певним чином структурований обсяг інформації, яку в ході навчально-виховного процесу необхідно трансформувати в знання, уміння і навички тих, хто навчається, в їх моральні принципи і переконання, у світоглядні позиції відповідно до раніше встановлених цілей освіти». На нашу думку, крім зазначених позицій до змісту духовно-ціннісної освіти повинен входити той духовний та етичний досвід, який отримує дитина і який «зрощується» педагогом в процесі освітньої взаємодії, а саме:

·     досвід переживання високих духовних станів;

·     досвід усвідомлення своєї внутрішньої духовної реальності та розуміння самоцінності духовного світу іншої людини;

·     досвід визначення вихованцем актуальних для нього смисложиттєвих і етичних проблем та досвід розв’язання останніх;

·     досвід змістовного, духовного спілкування;

·     досвід індивідуального й спільного сенсонародження і сенсобудівництва;

·     досвід визначення і реалізації своїх ціннісних пріоритетів в мистецтві, в духовно-практичній діяльності (творчість, спілкування, соціальне служіння, добродійність, волонтерство тощо).

Під цінностями маються на увазі предмети і явища, форми поведінки, різноманітні матеріальні і духовні (ідеальні) об'єкти, а також процеси і відносини, з якими має справу людина у життєдіяльності, а саме ті з них, які мають для людини позитивне значення, необхідні для задоволення її різноманітних потреб, інтересів і цілей. Це те, що у своєму гранично-ідеальному вимірі для людини є найдорожчим, у що вона вірить, до чого прагне, без чого не уявляє повноцінного життя, що для неї є особисто сакральним.

Духовні цінності розглянемо як світ значень, завдяки якому людина залучається до більш важливого і нескороминущого, ніж власне емпіричне існування, це окультурена й успадкована система відчуттів, емоцій, ідей, суттєвих для даного суспільства, сприйняття якої сприяє піднесенню людини, залученню її до світу духовності, як способу й образу справжнього буття.

Мета формування духовності — це виховання в дітей та молоді високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.

Кількість цінностей обмежена для сприйняття особистістю, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і позитивну спрямованість.

Мета конкретизується через систему завдань, a саме:

·         пробудження в дитини бажання бути моральною;

·         розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільне значущих рис і якостей особистості;

·         формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

·         формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини;

·         вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;

·         формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

·         розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;

·         підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

·         подолання кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під впливом антисоціальних проявів, контркультури або культури андеграунду.

Зміст формування духовності

Духовність має такі складові; моральні почуття, смисложиттєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси) та  переконання й моральні стосунки (моральна діяльність і моральна поведінка).

Першою складовою духовності є моральні почуття — емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення до людей, до самого себе, до явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо, їх характерна особливість — поділ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі, нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.

Наступна складова духовності —  переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Переконання дають змогу людині здійснити ту чи дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки.

Важливою складовою духовності є діяльність, в основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці, їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками; в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем духовності є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Моральні цінності безвідносно до історичних епох мають сталий характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати один одному, викою обіцянки, говорити правду тощо.

Серед християнських моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо: перша категорія — головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, істина, свобода); до другої категорії відносимо чесноти (справедливість, відповідальність, милосердя, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); до третьої — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Ці цінності можна диференціювати і далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, доброчестність, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також входить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність – зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

На основі залучення дітей до універсальних сталих цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головний життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.

Форми виховання духовності засобами християнських моральних цінностей.

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом. Висунення інтегрованості як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багатоаспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури, в різних галузях знання, у предметах, що викладаються у школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення до цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передачі знань: у позашкільних закладах освіти, в таборах відпочинку, в гуртках, у процесі самоосвіти, треба повно та об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через складову знань досягати свідомого засвоєння матеріалу. Отримання й оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, має носити зацікавлений, особистісний та емоційний характер.

Серед методів і форм духовного формування одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.

Курси духовно-морального спрямування та їхнє значення для формування духовної культури

         Починаючи з 1992 року й дотепер, в Україні накопичено значний досвід вивчення курсів духовно-морального змісту: «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія та християнська етика», «Розмаїття релігій і культур світу».

         Ці предмети є дисциплінами навчально-виховного та культурологічного спрямування, що вибудовується як спосіб допомоги учню в закладенні фундаменту власних життєвих цінностей. Програми курсів укладаються відповідно до вимог до програм для загальноосвітньої школи. Метою вивчення предмета духовно-морального спрямування в загальноосвітній школі є:

·        поглиблення знань про людину та моральні взаємини в суспільстві, основні моральні норми та цінності народу України й людства в цілому, культуру спілкування і поведінки;

·        сприяння формуванню цілісної, духовно зрілої особистості – громадянина України шляхом пізнання й засвоєння учнівською молоддю багатовікових надбань національної та світової духовної культури;

·        формування шанобливого ставлення до носіїв відмінних від власної культур і традицій, вміння жити і творити в сучасному полікультурному та поліконфесійному глобалізованому світі, готовності поважати право кожного на свободу совісті;

Головними завданнями предметів духовно-морального спрямування є:

·        ознайомлення учнів із загальнолюдськими цінностями та формування особистості учня на основі науково-філософської та християнської духовної, моральної і культурної традицій;

·        виховання свідомої, вільної та відповідальної особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві;

·        творення належних умов для глибшого самопізнання, розкриття та реалізації своїх творчих здібностей і таланту в позитивному річищі.

           Методологічною основою вивчення цих курсів є державна орієнтація на виховання в українській школі різнобічне й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалізації та виконання обов’язків громадянина. Цьому сприяє нині діюча гуманістична модель сталої освіти, доповнена Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні.

Запитання i завдання для самоперевiрки:

Доведіть актуальність духовно-ціннісної освіти в сучасних умовах.

Мета формування духовності

Зміст формування духовності.

Методичні підходи до духовного формування особистості

Головні завдання предметів духовно-морального спрямування.

Питання для форуму:

Якщо мораль змінюється з часом, то чому залишаються незмінними десять біблійних заповідей?

Завдання для практичної роботи:

Проаналізуйте уривок з твору Аристотеля та запишіть назву середовища, яке він характеризує:

«Те, що людина є істота суспільна більшою мірою, ніж бджоли і різні тварини, очевидно ось із чого: природа, згідно з нашим твердженням, нічого не робить намарне; проте лише людина з-поміж усіх живих істот обдарована мовою. Голос виражає смуток і радість, тому він властивий і іншим живим істотам, щоб відчувати радість і смуток та передавати ці відчуття одне одному. А ця властивість вирізняє людей з-поміж інших живих істот: лише людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість».

Список рекомендованої літератури

1.     Бех І.Д. Духовний розвиток особистості: поступ у незвідане / І. Бех // Педагогіка і психологія. – 2007. – № 1. – С. 5–27

2.     Бунакова И.В. Этическо-религиозное образование как основа формирования духовно-моральных ценнностей / И.В. Бунакова // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. Науковий журнал. Випуск 2. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2011.- С. 59-64

3.     Гордієнко С.Г. Формування духовності дітей та молоді засобами християнської моралі (сучасний погляд) Режим доступу: http://194.44.242.244/Portal/Soc_Gum/Npdntu_pps/2009 _3/gordienko.pdf

Додаткова література

4.     Балух В. Релігійні процеси як чинник формування духовності народу // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 2003. – Вип. 163-164: Філософія. – С. 11-12.

5.     Журба К. Виховання духовності в учнів: (Метод. розробки) [Текст] / К. Журба // Рідна школа: Щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2004. - N3. - С. 47-49

6.     Закович М. Про духовність і освіту // Людина і світ. – 2001. – Вересень. – С. 42-44.

7.     Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку: [моногр.] / В.О.Огнев'юк. –К.: Знання України, 2003. – 450 с.

8.     Помиткін Е.О. Від самопізнання до духовного розвитку особистості [Текст] / Помиткін Е.О. // Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. - К.,1996. - С.18-21.